Дев’яносто і два
Вже на луках давно
Відійшов першоквіт,
Забуяв аромат
Духовитого сіна.
Мальовниче панно
Тягне, наче магніт,
А росисте срібло,
Як перлиста хустина.
Літні ночі і дні
Підростають щомить,
Ось і липень уже
Їм готує убрання.
По колючій стерні
Вітер спечний спішить,
І з туманів пряде
У душі хвилювання
Заблукали, мабуть,
Десь у хмарах дощі,
Заховалась гроза
У небесні чертоги.
А хмаринки пливуть,
Наче хвилі морські,
Їх небес бірюза
Береже від тривоги.
Скільки в літа дітей?
Так і є – скільки днів:
Дев’яносто і два,
Дуже тепла родина.
Безліч різних ідей
Має кожен з братів,
А думок – як зерна!
І краса – дивовижна!
Всі дозрілі деньки,
Як у вирій пташки,
Полетять у край снів
До чужого притулку.
Будуть ждати весни,
Поки теплі вітри
Нагадають про дім
Ніжним запахом трунку…
Девяносто i два
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125062908109
Свидетельство о публикации №125062908109
Рецензии