Сьомий кисiль на водi

Світ не буде таким, як раніше — ніколи, ніяк;
Час не вирве із пам'яті жаху скривавлені списи,
Що їх в нетрах життя заховає окремий вояк
Задля вірша мого... Та обернуться описом стислим
Невідомі мені орфографії чадних подій,
Облаштовані мною із попелу в обриси ґречні. —
Не відчутні, неначебто сьомий кисіль на воді,
Бо жила я, а хлопці згасали, як доменні печі
За мої заколисані сни на перині кульбаб,
За наріжні слова, що пливли у рядки довжелезні
І за біль ...у три крапки, що згодом повільно заслаб,
Бо його, наче списи, здолали загострені пензлі
На шпаргаллі — на згарищі рим і останніх крапок... —
Тих сердевих зупинок, що в полі трималися купи,
Доки тих вояків із обіймів не випустив Бог,
А поблажлива смерть не зробила холодними губи.
Через що позбулися і строфи мелодій краси,
А народжені гами занадто слабкі у колінах,
Щоб відчути за знаками оклику долю грози,
Що за кожним солдатом вдаряє у землю і гине.
Бо війна оселилася близько і впали страхи
За пороги сумління і вчухли душевні гризоти
...Та лише на папері. — Письменне мені до снаги:
Співчувати у кожнім катрені загиблому, доти
Не закінчиться крейда дитяча — не всохнуть моря,
Не зотліють у склянці до осаду чвари займисті.
Тільки й досі в полях невідспівані душі горять
І вірші закіпають кисільні на сьомому хисті...

28 червня 2025р.