Обіймаючи рідних з сльозами -
тих очікуваних із війни, недосяжних,
інвалід з неживими очима протяжно
біля вежі старої стіни вже співає.
Досі це не забуте й не звичне,
до сих пір постає перед нами:
не соромлячись людям, відкрито
плаче радість, а горе – співає.
Не втомилися ми, щоб згадати
про усе, і здається "учора" це б;ло, -
в хижім світі, якого ми знали,
більше зла, а добро вже заснуло.
– з книги «P.S.»
Зло i добро
© Copyright: Петр Скорук, 2025
Свидетельство о публикации №125062705627
Свидетельство о публикации №125062705627
Рецензии