Буває, що спогадів лава жива
На хвилях несе велетенських,
Тоді я пригадую теплі слова
І усмішки друзів далеких.
Відроджую в пам’яті сяйво очей,
Емоції збуджую в серці
І в трепетній тиші безсонних ночей
Крокую назустріч по стежці.
Усе, що свідомості чуйна струна
Нашіптує тихим відлунням,
В букет незабудок вплітає душа,
Щоб я усміхалася друзям.
Немовби урочі досвітні вогні
Спливають усмішки і очі…
І так мені сонячно навіть в дощі,
Осяйно в безмісячні ночі.
Сонячно
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125062605073
Свидетельство о публикации №125062605073
Рецензии