Її погляд розбурхував всю дрімоту морів,
зводив з розуму всіх капітанів й ревнивих дружин.
Хоч не часто до неї я рвався з усіх якорів,
не шукав неумисно. Знайшов. Захлинувся, як кит.
Човен мій ще скрипить, хоч одне лиш весло.
Берег поряд, небес глибина вже близька…
Та тепер я вдихаю, куди вже б мене не несло,
теплу жилку блакитну у скроні її. Бо свята.
Хай потужно захоплює течія в ніч, та її знов рука
не відпустить наш човен, все тягне корму.
Скільки ти вже навчиш мене, дурака,
берегиня моя, ангел вірний небесний й чому?!
Свята
© Copyright: Петр Скорук, 2025
Свидетельство о публикации №125062601190
Свидетельство о публикации №125062601190
Рецензии