Не хочу я вести війну з собою.
Війна вселяє в серце сум’яття.
Душа втрачає спокій від двобою,
Йде по путі життєвій навмання.
Від протиріч – в думках така незгода,
Здається, там вирує ураган.
В цім хаосі лиш тиша – насолода,
Все інше діє, наче сущий бран.
І я беру, мов чар, в долоні тишу,
А потім прикладаю до грудей
І колисаю, як малу дитину,
Щоб відпочити від гірких страстей.
Я відкриваю серце для надії,
Що пролітала у бентежнім сні,
І прислухаюсь, як шепочуть мрії,
Народжені жаданнями душі.
У тишi
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125062107255
Свидетельство о публикации №125062107255
Рецензии