Мій сад, покинутий на роки! Ось і я.
Нарешті завітав. Я знаю - пізно:
Травою вкрита й бур'яном земля
І хвіртка поржавіла вся залізна,
Шатер дерев - і неба не шукай,
Колодязь в виноградній спить облозі.
Як хочеш, кропивою покарай -
Ти так чекав, благав о допомозі.
Троянди - вже шипшина в повний зріст,
На клумбах залишилась тільки хоста -
Час до війни - і зараз - тонкий міст,
Який привів на невідомий острів.
Побачення - коротке. Щось зроблю.
Та що зроблю і сам не знаю, Боже!?
У груші гілку зайву попилю?
Природа ж - неодмінно переможе.
У відчаю присяду на поріг,
Закрию очі під пташині співи.
Впаде ромашка зламана до ніг.
Чому сумую? Ми ж, кохана, жИві...
Мой сад, заброшенный...
© Copyright: Георгий Олегович Хват, 2025
Свидетельство о публикации №125062004987
Свидетельство о публикации №125062004987
Рецензии