Романтична проза Вогонь Пристрасть на iмя Доменiус

Романтична проза – Вогонь: Пристрасть на ім’я Доменіус

Колись давно трапилася історія. CEO познайомилася з чоловіком на ім’я Доменіус — і зовсім втратила голову від кохання.

Доменіус був дуже уважним. Він точно знав, як поводитися з жінкою, як доторкнутися до її душі. Він виконував її забаганки й бажання ще до того, як вона їх озвучила. Досить було лише мимохідь згадати, що їй до вподоби — і вже наступного дня вона тримала це в руках. Усе здійснювалося одним помахом пальця.

Між ними іскрила сильна емоційна прив’язаність, у повітрі витав обіцянка нескінченної пристрасті. Варто було комусь із них відвести погляд — і вогонь спалахнув би, спаливши все місто. Їм слід було б носити табличку:
«ОБЕРЕЖНО, НЕБЕЗПЕКА ЗАЙМАННЯ!»

Доменіус захоплював у неї подих, крав сон, володів її думками та тілом — неспокійним, ненаситним, пристрасним і вічно голодним. Він був немов вогонь, що повільно й нестримно поширювався в ній — шаленим, невгасимим, жагучим полум’ям.

Кожен його дотик вкарбовувався під її шкіру. Їхні тіла зливалися в одне, подих піднімався над землею, немов спостерігав за їхніми переплетеними силуетами згори. Розряд був потужним і руйнівним — наче вибух атомної бомби, що поглинув увесь Всесвіт.

На жаль — або, можливо, на щастя, це вже важко сказати — роман закінчився. Наче хтось раптом вимкнув світло. CEO вже навіть не знає, чому. Вона лише пам’ятає, що не знала, що робити з тією пристрастю. Вона душила її вдень, уночі, уві сні. Вона палала зсередини, не давала вдихнути. Жар не вщухав. Вага була нестерпною — і з кожним днем тиснула дедалі більше.

Але, як і будь-який вогонь, її також почав повільно тліти, болісно пекти — і зрештою згас. Спогади про нього залишилися, як попіл у жмені, що легко розвіюється вітром.

Доменіус залишився десь там, на відстані. Іноді телефонував, писав, запрошував на каву. CEO щоразу вигадувала тисячу відмовок, аби уникнути зустрічі й конфронтації. Вона завжди казала собі:
«Цей етап життя завершено. Туди я вже не повернусь.»

Але… нещодавно він знову подзвонив. І спитав:
«Все ще зводиш чоловіків із розуму?»

У розмові він висловив бажання, щоб CEO допомогла йому. Сказав, що цінує її час, що вона — професіоналка у своїй сфері й що він їй повністю довіряє…
Бесіда швидко перейшла до спогадів, спільних фотографій і ностальгії. Він сипав компліментами — яка вона талановита й обдарована…

CEO раптом помітила, як її його голос повертає в минуле. Він був, як колискова. Ніжний, знайомий, рідний. Її душа стиснулася — вона згадала минулі життя. Про шлях і коло вічності, яке, можливо, вони вже колись разом проходили.

Вона не хотіла зустрічатися. Постійно вигадувала відмовки. Але настав момент, коли вже не залишилося жодної. Її тіло завмерло. Вона подумки повторювала:
«Зроби вдих і збережи спокій. Це лише ділова зустріч.»

Вони домовилися побачитися за вечерею. Але CEO все ще вагалася — у неї ж були квитки в театр від FlightBossa! І ця думка ніяк не йшла з голови… Туфлі на підборах, театр і напруга...

Вони сиділи на кілька міліметрів один від одного — чоловік із блиском в очах.
«Красиве плаття. Воно нове?» — тихо спитав.
«Я ще ніколи не бачив тебе в ньому...»

Туфлі трохи натирали їй щиколотки, але вона не звертала уваги. Його рука вільно лежала на підлокітнику поруч. Театральний зал занурився в темряву, завіса піднімалася, і музика почала звучати. CEO затамувала подих — не через чоловіка поруч, а через саме видовище, через музику, яка розливалася залом, наче туман.

FlightBoss нахилився до неї й прошепотів:
«Дивний спокій, правда? На сцені починається драма — а тут… тиша перед чимось іншим.»

Запанувала тиша. Не незручна. А тиша взаєморозуміння між двома людьми, які знають: минуле має своє місце — як світло, так і темрява. Але саме зараз — це реальність.

І коли зі сцени почувся перший гучний оплеск, CEO не заглушила його своїм внутрішнім голосом. Вона просто подивилася на FlightBossa й подумки прошепотіла:

Тиша. Як очікування перед бурею.

Автор: Лідія Савинець.
Romanticka proza – Ohen: Vasen jmenem Domenius

Kdysi davno se stal pribeh. CEO poznala muze jmenem Domenius – a naprosto se zblaznila laskou.

Domenius byl velmi pozorny. Presne vedel, jak se ma chovat k zene, jak se dotknout jeji duse. Plnil ji rozmary a prani driv, nez je vyslovila. Stacilo jen mezi reci zminit, co se ji libi – a druhy den to drzela v rukou. Vse bylo splneno na lusknuti prstu.

Mezi nimi jiskrilo silne spojeni, ve vzduchu visel slib nekonecne vasne. Kdyby nekdo z nich odvedl jen letmy pohled jinam – ohen by vzni;til a zapalil cele mesto. Meli by nosit cedulku:
"POZOR, NEBEZPECI VZPLANUTI."

Domenius ji bral dech, kradl spanek a ovladal jeji myslenky i telo – neklidne, neukojene, vasnive a vecne hladove. Byl jako ohen, ktery se v ni pomalu a jiste siril – zuriva, neuhasitelna, touzici sila.

Kazdy jeho dotek se ji vryl pod kuzi. Jejich tela splyvala v jedno, dech opustil zemi a vznasel se nad nimi, jako by jen pozoroval jejich skrizene siluety. Uvolneni bylo silne a nicive – jako vybuch energetiky atomove bomby, ktery pohltil cely vesmir.

Bohuzel – nebo mozna bohudik, neni zcela jasne – roman skoncil. Jako by nekdo najednou vypnul svetlo. CEO uz ani nevi proc. Jen si pamatuje, ze nevedela, co si ma s tou touhou pocit. Dusila ji ve dne, v noci i ve spanku. Horela plamenem pod kuzi, nenechala ji nadechnout. Zar neutichal. Tiha byla neunosna – a s kazdym dnem ji dusila vic a vic.

Ale jako kazdy ohen, i ten jeji zacal pomalu doutnat, palit bolestne – a nakonec zhasl. Vzpominky na nej zustaly jako popel v hrsti, ktery se snadno rozfouka.

Domenius zustal na druhe strane, v dalce. Obcas volal, psal s pozvanim na rozhovor u kavy. Pokazde si CEO vymyslela tisic vymluv, jen aby se vyhnula schuzce a konfrontaci. Vzdy si rikala:
"Tohle je uzavrena etapa zivota. Tam uz nechci."

Ale… ne tak davno znovu volal. A zeptal se:
"Porad svadis muze k silenstvi?"
Pokracoval v hovoru s tim, ze by byl rad, kdyby mu CEO byla napomocna. Rekl, ze oceni, pokud tomu venuje cas, ze je profesionalka ve sve sfere a ze ji plne duveruje…
Rozhovor sklouzl ke spolecnym vzpominkam, fotografiim a nostalgii. Padaly komplimenty – jak je talentovana a nadana…

CEO se najednou pristihla, jak ji jeho hlas vraci zpatky do minulosti. Byl jako ukolebavka. Jemny, znamy, mily. Duse se ji sevrela – a vzpomnela si na minule zivoty. Na cestu a kolobeh vecnosti, kterou spolu kdysi mozna uz kraceli.

Nechtela se setkat. Porad se vymlouvala. Ale ted nastal okamzik, kdy uz zadne vymluvy nezabiraly. Telo ji uplne ztuhlo. V duchu si opakovala:
"Nadechni se a zustan klidna. Toto je jen pracovni schuzka."

Domluvili se, ze se sejdou u vecere. Ale CEO stale premyslela – ma prece listky do divadla od FlightBosse! A tahle myslenka ji porad vrtala v hlave…
Lodicky, divadlo a napeti...

Sedeli par milimetru od sebe – muz s jasem v ocich.
"Krasne saty. Jsou nove?" zeptal se tise.
"Nikdy jsem te v nich jeste nevidel..."

Lodicky ji lehce drely kotniky, ale nevenovala tomu pozornost. Jeho ruka lezela volne na operce mezi nimi. Divadelni sal potemnel, opona se zvedala a hudba zacinala znit. CEO zataila dech – ne kvuli muzi vedle sebe, ale kvuli te podivane, kvuli hudbe, ktera se rozlehala salem jako mlha.

FlightBoss se k ni naklonil a zaseptal:
"Zvlastni klid, co? Na podiu zacina drama – a tady… je ticho pred necim jinym."

Zavladlo mlceni. Ne trapne. Spis tiche porozumeni dvou lidi, kteri vedi, ze minulost ma sve misto – stejne jako svetlo i tma. Ale prave ted sedi skutecnost.

A kdyz se na scene ozval prvni silny potlesk, CEO ho neprehlusila svym vnitrnim hlasem. Jen se podivala na FlightBosse a tise si pomyslela:

Ticho. Jako cekani pred bouri.

Autor: Lidiya Savynets,