***

СТАРИЙ ПАРК

     Могилівський парк. Який він був чудовий! У ті роки для населення було єдиним місцем відпочинку. Влітку у вихідні він заповнювався народом. Часто розтягувався екран і демонструвалися документальні та художні фільми. З'явилися перші атракціони, колесо огляду, гойдалки, тир, літній театр. Пам'ятаю приїзд в місто В. Кохно, а тоді майже в кожній недільній радіопередачі "З добрим ранком" звучали пісні популярного дуету Й. Кобзон і В. Кохно, і народ пішов на концерт, а ми, діти, слухали концерт за парканом, зручно влаштувавшись на березі річки «дерло». Все було добре чутно. А потім, подорослішавши, вже самі відвідували концерти. Пам'ятаю приїзд кишинівського оркестру "Букурія", виступи солістів цього оркестру, особливо Юхима Белцану, виступи "Цирку на сцені", пізніше ансамблю "Буковина". 

     Що тепер з театром у парку? Кому він потрібен?


Ми в парк старий ізнов прийшли.
У золотому одязі дерева і стежини.
Одного разу ми з тобою там знайшли
надії всі і правду і невинність.

Парк. Дерло. І доріжками тоді
колись з тобою ми бродили
й далекі були, страшно молоді,
що нас ті бурі розлучили.

Ми говорили там про все
і сплетених ми рук не віддавали.
Під літнім лагідним дощем
ми один одному там серце зігрівали.

Там, біля огорожі, ми тоді
з тобою вперше цілувались
й по щоках – сльози, і текла вода,
а ми один у одному вже розчинялись...

Шуміли ті старезні клени у парку
і листя різьблені ми розсипали,
але тікали ми, боялись долі у вінку,
від долі бігли, від реальності чимдалі.

Забули ми тоді лиш про одне:
то літо не буває вічним.
Не вірилось в розлуку. Хто збагне?
Любов здавалася нескінчена, невпинна.

Та осінь все-таки прийшла
з косими сірими дощами.
В старому парку вмерла-відцвіла
любов, умита нашими сльозами.

Це було все, як вчора, не ігра.
Ти не забула, не забув і я. Минуло.
Хоча давно вже зрозуміть – пора!
І нам не повернути те, що було.

В старому парку назавжди
залишились примари тих побачень.
Парк не забуде вже ніколи ті сади,
ні поцілунків, ні зізнань і ні пробачень.

Навіщо ж ми з тобою знов
сюди прийшли й повірили ми в чудо?
Невже минула та любов
й покликала з нізвідки, ніби люди?

Не бути нам удвох. Парк - негліже.
І Дерло, і стежини, облітають вже
листочки – різьблені віночки невловимо.
І в парк старий слідом вже за дощем
прийдуть холодні хуртовини...