Життя - диктант!

Життя, як праща, просвистіло
через мутне розбите скло, -
бур скільки пролетіло,
вод скільки відійшло!?

На жаль тепер моє буття забуте,
бо обіцяло десь, комусь, та не мені, -
воно псалми співало «Алілуйя!»,
але моя душа замерзла на вогні.

«Як треба, значить, треба!», - гавкне
цинічно-хтивий піп для глупака.
Сволота, пило-їло, ніби стадо,
під самогонку для молитв виття.

Я знав і вірив у всі байки,
і сам читав-писав й кричав «Ура!»,
і я горілку на банкетах смачно
пив з графоманами, мов раб.

Життя вже інше! Я це знаю, -
немає правди і душа в минуле відійшла,
стать зникла, залишилась старість,
хоч діти підвелись на ноги, та війна.

Немає віри, результат - шматочок,
а клятви людям - Богу кочерга!
І ради бога, підкажи, Великий Отче, -
мені піти до біса на роги чи в рай!?

Ти знаєш, що обіт - це д;рням зілля,
бо піп роздмухує кадило-балачки,
гультяй, нероба він не рідний, 
віщає і шукає з натовпу німих-пустих.

В церквах давно немає віри, -
ця правда, як в труні уже.
Дай Боже правди й більше світла, 
(як поцілуєш моє бите тім'я, нащо хрест?).

Життя, як праща-проща просвистіло.
Лиш мить і димом день заволокло, -
бур-ураганів скільки полетіло,
вод й світла скільки потекло!?


- з книги "P.S."