Бруднi танцi

Ніч впала на місто, немовби та панна сліпа,
Що втомлена млосно кружляла у вальсових па
Із ранку до сутінок з обраним легітом босим,
Торкаючись чемно нуарами файних литок,
Від дихання вітру в лице тремтячи, як листок,
Скидаючи цноту свою на шпилі й хмарочоси;
На гострі, як лезо, гілки оковирних дерев,
Що крони їх літньої спеки виспівують рев
І в листя ховають похилі тіла сухоребрі.
...На землю скидаючи одіж, спускалася ніч,
Під чорною шаллю ховаючи все зусібіч:
Будівлі, містки кривоногі й відновлені греблі...
Зчиняли то все танцюристи по волі танку,
Гойдаючи в плетиві рук уподобу п'янку,
З жагою таємних коханців римуючи рухи
Й мене долучаючи рвучко у танці брудні,
Бо бігло чорнило й в мої переписані дні,
Бо я — наче вітряна ніч.... І вустами посухи
Ковтала повітря життя по краплині дощу,
Вальсуючи натще і сліпо із ним досхочу,
Партнерові — долі своїй наступала на ноги,
Від чого земної твердині хиталася вісь,
Бо хисту не маючи, власне, у ритмі зійшлись
Моє потойбіччя і святість — усього потрохи;
Колись бо у пристрасті надто палала душа,
Що ніч її ревно скидала на рейки пошан,
Повіки фарбуючи рясно у колір предтечі,
Від чого ті очі зробилися надто старі,
А з серця і досі повільно сичать димарі
І падає грім і надранок, і вдень, і надвечір
На цей затанцьований вірш..., що уже відревів,
Бо вже відіграли особи усі дійові —
І світле, і темне — і Бога, і трішечки біса
В однім закапелку моїх пережитих вистав...
А втім, Хореограф мого не отрима листа,
Бо разом із ніччю на спогад упала завіса.

16 червня 2025р.