Минає день із тисячи облич,
Червневий день із радощів та суму.
Знов з острахом чекаю темну ніч,
Плекаючи в душі тужливу думу:
Що люди в світі - знані дикуни,
Однаково байдужі та жорстокі,
Що можуть вбити, просто, без вини -
За подих, погляд чи непевні кроки.
Весь світ такий - із самих десь давен
І коло розірвать не має сили?
Ще скільки буде майоріть знамен
У кожної розритої могили?
Потоки бруду ллються із мереж,
Шматують душі на телеекрані,
І підлість, наче, вже не має меж,
І майбуття - в суцільному тумані.
Дивлюсь на захід Сонця. Вже пливе
Сріблястий Місяць впевнено угору.
Так, острах є. Та і надія є,
Що Правда Кривду все ж таки поборе...
Проходит день...
© Copyright: Георгий Олегович Хват, 2025
Свидетельство о публикации №125061605921
Свидетельство о публикации №125061605921
Рецензии