Поетична проза У нед лю, при заход сонця

Поетична проза: «У неділю, при заході сонця»

День був, як і будь;який інший, нічого незвичайного.
CEO прямувала на зустріч, але застрягла у заторі на трасі. Дуже перепрошувала, що приїде із запізненням. Вибачення було прийнято без докорів. Після зустрічі всі пішли, крім одного з клієнтів — містера (UrbanNest), який попросив залишитися ще на короткий час, щоб обговорити деякі деталі.

Розмова розпочалася приблизно так:
«Ви красива жінка, і я не можу втриматися,— почав тихим голосом.— Мені дуже приємно спілкуватися з вами. Я хотів би подарувати вам Камасутру — і був би радий, якби ми могли прочитати її разом».

CEO зберегла спокій і раціональність і з усмішкою сказала: «Я найчастіше читаю про етикет — а Камасутру, можливо, краще подаруйте своїй дружині». Чоловік почав вибачатися й наполягав, щоб вона забула все це, ніби він нічого й не казав. CEO з рівним голосом відповіла: «Я вже нічого не пам’ятаю».

Наближався вечір, коли CEO отримала SMS від FlightBossa з запрошенням на обід до затишного, домашнього закладу, що має мішленівську репутацію, де навіть вода смакує фантастично. Вони домовилися зустрітись біля метро та піти пішки. Обід розпочався об 11:00 й переріс у довгу бесіду аж до пізнього вечора. Час пролітав, наче це були хвилини.

Між ними панувала тонка напруга — іскра в очах, сміх і глибокі погляди. Вони говорили про світ, але й про те, що ховається під його поверхнею. Чоловік був освічений, галантний та інтелектуально налаштований. CEO вперше за довгий час відчувала себе жінкою, а не вчителькою. Пояснювати нічого не було потрібно — вони розуміли одне одного з пів слова. Його присутність зачарувала її, і в думках вона бажала, щоб ця розмова ніколи не завершилася, і щоб вони продовжували спілкування далі.

Вона так занурилася в розмову, що цілком забула про заплановану зустріч. Вона забула про увесь навколишній світ — наче птахи перестали співати, а дерева — дихати... І раптом задзвонив телефон:
«Де ви?»
З вибаченням вона поспішила піти й зізналася, що зовсім забула про якусь зустріч.

FlightBoss захотів її приємно здивувати й запросив до театру. Вони домовились на середу, і він надіслав квитки електронною поштою. Він не міг дочекатися зустрічі й спитав, чи має CEO час завтра. Вона з ніжною усмішкою відповіла: «Так, так, звичайно, маю».

На зворотному шляху до машини вона спіткнулася через нерівну дорогу. Підбори зрадили, і CEO опинилася на асфальті. У той момент до неї підбіг чоловік, що знаходився на парковці, і допоміг їй піднятися. CEO впізнала його й сказала:
«О Боже, це ви!»

Він турбувався — питав, чи вона не зламала щось. Побіг до машини за аптечкою, перев’язав їй порізані коліна й зап’ястя, і знову запитав, чи вона в порядку і чи може ходити. CEO подякувала й сказала, що мусить поспішати — на неї чекає клієнт.

Чоловік запитав: «Чи вип’єте ви іноді зі мною чаю?» CEO погодилась і сказала, що у них є контакти — «ми обов’язково домовимося». Чоловік (Hausmajstr) на прощання промовив, що буде радий зустріти її знову.

Після вечірньої зустрічі CEO прочитала повідомлення від FlightBossa. Він дякував їй за приємно проведений час, за її відкритість і природність. Він зазначив, що вона врівноважена, спокійна, відкрита — «обличчя без тіні». Написав, що вона справила на нього глибоке враження — «елегантна, чарівна, граціозна, харизматична та дотепна». Зізнався, що вона для нього виняткова, і що між ними відчувається сильна гармонія — наче вони ділять однакові думки.

Він з нетерпінням чекає завтрашньої прогулянки національним парком, а потім хотів би запросити її на вечерю, під час якої вони спостерігатимуть захід сонця, як день поволі тане у сутінках. Притишене світло переходить у нічне небо, уткнуте блідими зірками та яскравим місяцем. Під ногами простягається захоплива і тиха панорама Праги.

Авторка: Лідія Савинець
______________________________________________________
Poeticka proza: "V nedeli, pri zapadu slunce"

Den byl jako kazdy jiny, nic neobvykleho.
CEO mirila na schuzku, ale uvizla v dopravni zacpe na dalnici. Velmi se omlouvala, ze dorazi pozdeji. Omluva byla prijata bez vycitek. Po skonceni schuzky vsichni odesli, az na jednoho z klientu – mistra (UrbanNest), ktery ji pozadal, zda by mohla jeste chvili zustat, aby s ni mohl probrat nektere detaily.

Tema probihalo ve smyslu:
„Jste krasna zena a nemohu si pomoct,“ zacal tise. „Musim vam rict, ze se mi moc libite. R;d bych vam venoval Kamasutru – a byl bych velmi rad, kdybychom ji precetli spolu.“

CEO zachovala klid a racionalitu, odvetila s usmevem: „Nejradeji ctu o etiket; – a Kamasutru doporucuji venovat vasi manzelce.“
Muz se zacal omlouvat a nalehal, at na to zapomene, ze pry o nicem takovem jako by nikdy nemluvil. CEO s klidem odpovedela: „Uz si nic nepamatuji.“

Den se chylil k veceru, kdyz CEO dorazila SMS od FlightBosse s pozvanim na obed do klidne, rodinne michelinske restaurace, kde i voda chutna famozne. Domluvili se u metra, odkud se vydali pesky. Obed zacal v jedenact a pretavil se v dlouhy rozhovor az do vecernich hodin. Cas ubihal, jako by to byly jen minuty.

Mezi nimi viselo tiche napeti – jiskra v ocich, smich a hluboke pohledy. Hovorili o svete, ale i o vsem, co se skryva pod jeho povrchem. Muz byl vzdelany, galantni a intelektualne zalozeny. CEO si po dlouhe dobe pripadala zase jako zena, ne jen jako ucitelka. Nemuseli nic vysvetlovat; rozumeli si na pul slova. Jeho pritomnost ji fascinovala a v duchu si prala, aby jejich rozhovor nikdy neskoncil, ze by rada v teto komunikaci pokracovala i nadal.

Ponorila se do nej natolik, ze zcela zapomnela na planovanou schuzku. Zapomnela na cely svet – jako by ptaci prestali zpivat a stromy prestaly dychat... Najednou zazvonil telefon: „Kde jste?“ S omluvou spechala pryc a priznala, ze uplne zapomnela, ze ma nejakou schuzku.

FlightBoss ji chtel prekvapit a pozval ji do divadla. Domluvili se na stredu, poslal vstupenky e-mailem. Nemohl se dockat, az ji zase uvidi, a zeptal se, zda ma zitra cas. CEO s jemnym usmevem odpovedela: „Ano, ano, urcite mam.“

Cestou spechala k autu, ale kvuli nerovne vozovce zakopla. Podpatky selhaly a CEO skoncila rozplacnuta na asfaltu. V tu chvili k ni pribehnul muz, ktery prave byl na parkovisti, a pomohl ji vstat. CEO ho poznala a rekla: „O pane boze, to jste vy!“

Muz mel o ni starost – ptal se, jestli si neco nezlomila. Bezel k autu pro lekarnicku, obvazal ji rozbita kolena a zapesti a znovu se ujistoval, zda je v poradku a jestli dokaze chodit. CEO mu dekovala a rekla, ze musi bezet – ceka na ni klient.

Muz se zeptal: „Dala byste si se mnou nekdy caj?“ CEO souhlasila a rekla, ze kontakty na sebe maji, „zavolame si.“ Muz (Hausmajstr) ji na rozloucenou rekl, ze ji rad znovu uvidi.

Po vecerni schuzce si CEO precetla zpravu od FlightBosse. Dekoval ji za prijemne straveny cas, za jeji otevrenost a prirozenost. Rekl, ze byla vyrovnana, klidna, citelna – tvar bez stinu. Napsal, ze na nej hluboce zapusobila – ze je elegantni, puvabna, graciozni, charismaticka a vtipna. Priznal, ze je pro nej vyjimecna a ze mezi nimi citi silnou harmonii – jako by sdileli stejne myslenky.

Tesi se na zitrejsi prochazku narodnim parkem a pote by ji rad pozval na veceri, pri ktere budou sledovat zapad slunce, jak se den pozvolna rozpousti v soumraku. Tlumen; svetla se preleji v nocni oblohu posetou blednoucimi hvezdami a zarivym mesicem. Pod nokamy se rozprostira dechberouci a ticha panoramaticka Praha.

Autor: Lidiya Savynets