Ти — полонянка. Я — вогонь і крила.
У погляді — наказ. В дотиках — війна.
Твоя душа мені себе відкрила,
Мов ніч, де владно зпалює весна.
Я — буря, що ламала твої межі,
Горю в тобі, не лишивши слів.
Ти задихалась у мо'їх навіжених
Обіймах — наче світ уже згорів.
Мій голос — хижий, ніжний, владний,
Як шепіт моря в пристрасній тиші'.
Ти розцвітала у покорі жадній,
Палаючи в моїй живій душі.
І кожен дотик — обітниця й прокляття,
І кожен шрам — мов пам’ять про політ.
Між болем, насолодою, розп’яттям —
Нас не згадає жоден білий світ.
Це не любов — це воля над бажанням,
Це не дотик — це наказ вогню.
Я — твій владика, ти — моє віддане кохання,
Що палає в пристрасті, мов зоря в раю..
Насолода
© Copyright: Сергей Трутень, 2025
Свидетельство о публикации №125061601972
Свидетельство о публикации №125061601972
Рецензии