Лечу у прірву, у бездонну пустоту
Закривши очі, щоб не відчувати страх.
І марю, що літаю в небесах,
Й зриваю з неба зорі на льоту.
На мить відкрила очі і ... о жах!
Який сліпучий морок, темінь люта...
І те, що марилося зорями в руках -
То розпачу смертельного отрута.
Я відчуваю, як помалу діє трунок...
Мов крига, сковує він душу й волю.
Надія догора на порятунок,
Й здається, що поволі божеволю...
Та, раптом, БЛИСКАВКА безодню освітила
І світло стало, хоч й на мить,
Мов ясним ранком!
І зчезнув страх, і темінь відступила,
Душа засяяла знов, золотим серпанком!
13.09.2000
***
© Copyright: Канареечка, 2025
Свидетельство о публикации №125061501638
Свидетельство о публикации №125061501638
Рецензии