Про сенс Буття

              ПРО СЕНС БУТТЯ

Життя… що є воно? Чи лиш міраж на тлі
Часу невсяжного, що геть летить і тане?
Чи тінь ота приблудна в’юном по землі,
І шепіт, що забутий, в пам’яті повстане?

Чи як актор збіднілий, що на мить на сцені
Слова рече; вторинні й скрізь тиша мовчазна?
Чи кухлі радощів і чарки сліз стражденні,
Де всі чуття давно вже випиті до дна?

Хоч кажуть: світ – театр, а люди – тільки ролі,
І кожен вхід – на вихід, де всім щось керує,
Та в серці кожного палає іскра волі,
Що вищий сенс для душ людських гартує.

Ні, блиск не у златі й не в короні влади міт,
Ані в примарних мріях щастя розквітає –
У зернах істин пізнання, в любові – дивосвіт,
Де лабіринт – жнива, де спадок – не вмирає.

Завіса впаде, згасне гра і фатум, як на глум,
Приведе подорож таки на край усіх доріг,
У сон без сновидінь чи в нескінченний сум,
Куди втікає дух і слід зника, лишаючи поріг.

Ні влада, ні багатство, ані слави дзвін,
Все ж не відкуплять від холодної руки
З ключем від брами, де як тінь – спочин,
Де рівні всі і зметені у безліч – на віки.

Ось сенс життя – не бути тінню поміж тіл,
А світлом стати, що долає жах пітьми і страх,
Що слід залишить й гойно перейде в поділ
Як в іншу долю у між зорь – таємний шлях.

                Павло Гай-Нижник
                8 червня 2025 р.