А своє таке рідне.
А своє неможливо забути.
І слово,і гомін, і пісню, і дзвін
під небом високим, на рідній землі.
Посміхаюсь задивляюсь,
впізнаю- очі, руки, добрі звички.
Полуницю в лісовій росі.
За малим впізнається велике.
От сіє дощик мукосій.
І веселка вслід.
Не приснилось, не вдалося.
І голубка пестить свої гулі.
Гулі…гулі, горлиця,
і життя танок, все до світла горнеться
Як би там і не було.
неможливо забути
© Copyright: Галина Би-Локур, 2025
Свидетельство о публикации №125061403558
Свидетельство о публикации №125061403558
Рецензии