Лишились від посмішки туга і попіл.
Мовчать дзигарі, бо завершився путь.
Не варто життя відкладати на потім -
На жаль, всі стежки в небуття нас ведуть.
Не варто жаліти зізнань для коханих,
Обіймів, пестливих і лагідних слів...
Як бігти по колу щодня нам роками -
То потім жаліти - не встиг, не зумів.
"Набутися разом"...
І раптом запізно...
Здавалось іще безкінечним життя,
Та наче пісок поміж пальців пробігло...
Софіти, завіса -
Нема майбуття....
Як боляче...
© Copyright: Наталия Рыбальская, 2025
Свидетельство о публикации №125061306202
Свидетельство о публикации №125061306202
Рецензии