Старых домов остывающий камень...

***
Старых домов остывающий камень,
ненавистных, емких,  как школьные портфели.
Воспоминания шевелят плавниками,
светятся в глубине, словно форели.

Кухни, где столько всего происходит
незаметно для постороннего глаза.
Деревья ждут вечера, словно погоду.
Люди - любовь, щемящую и жестокую сразу.

Ветка яблони в окно коридора стучится.
Фруктовое дерево упрямо так задышало.
Пусть все в понедельник утром случится,
пусть все начнется сначала.

В понедельник утром мир не создан,
в понедельник творец растерян,
пытается представить как зажигаются  звезды,
как  выглядят птицы и звери.

Творит  этот мир, творение божье,
об острые края рассвета узловатые пальцы ранит.
А тебя пробует вообразить, и не может,
вечером не может, не может и утром рано.

Знает - упреки наши и, вправду,  законны,
Начинается длинное лето с сезонными акциями.
Творец  сидит в старом квартале на громоздком  балконе
над страстями еженедельными, над ночными акациями.

Не нравится ему ничего из того, что вышло,
ему откликаются звезды голосами овечьими.
Так высоко ему на этом балконе, так всевышне,
как  и положено в понедельник вечером.

с украинского перевел А.Пустогаров

З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості,
ненависні й місткі, наче шкільні портфелі –
будинки, де в коридорах спогади, мов коштовності.
світяться в глибині, як у ріці форелі.

З кухнями, де зазвичай стільки всього стається,
лишається непоміченим для стороннього ока.
Дерева чекають вечора, мов юного спадкоємця.
В людях найдовше живе любов – щемка і жорстока.

Б’ється в коридорне вікно яблунева гілка.
Дихання фруктового дерева глибоке й уперте.
Коли ти повернешся – хай буде ранок понеділка.
Щоби все починалося, як уперше.

А в понеділок зранку світ ще не створений.
В понеділок творець здається розгубленим.
Намагається уявити увесь цей світ із найтоншим коренем,
з горизонтом прокресленим, небом обвугленим.

І творить собі цей світ, це творіння боже,
і ранить об гострі краї світанку вузлуваті пальці.
А ось пробує уявити тебе – і не може.
Не може уявити надвечір, не може вранці.

Знає, що всі зауваження наші – насправді законні.
Починається довге літо з сезонними акціями.
І сидить творець в старому кварталі на громіздкому балконі,
над щоденними пристрастями, над нічними акаціями.

І не подобається йому нічого з того, що вийшло.
І озиваються зорі йому голосами овечими.
Так високо йому на цьому балконі, так всевишньо.
Як і повинно бути в понеділок увечері.