О, боже мій, о, боже мій, о, боже,
я тінь твоя, розп;ята без вини,
і олив'яне небо, наче ложе,
тверде мені,
тверде мені.
Пересіклися в серці дві потреби,
як два шляхи, що випали мені.
Одна дорога через біль до тебе,
а інша - ні,
а інша ні.
У чорну землю падає насіння
і випікає пічка білий хліб.
І більш не має час для воскресіння
щасливих діб,
щасливих діб.
Я ліс знайшов, я розчинився в лісі
як той ясний і несумісний світ,
що вабить і зникає в закуліссі
у ніч сюіт,
у ніч сюіт.
На чужині у безвісті неволі
лише свобода манить, як магніт,
і убиває втікача по ролі
окрай воріт,
окрай воріт.
Врятуй себе, врятуй себе, мій боже,
з тобою може вижити і тінь.
І дим розсіється і розіллється, може,
по небу синь,
по небу синь.
про закулiсся
© Copyright: Цветков Александр, 2025
Свидетельство о публикации №125061202479
Свидетельство о публикации №125061202479
Рецензии