Знайдемо втiху, любий друже!

Життя тому, мій любий друже,
Хто пристрастю не занедужав,
Кому не хрест сердець мікстура
Від стріл нещадного Амура;
Хто зайнятий усім та поспіває,
І все його кругом задовольняє;
Хто Надю попід вечір, як-то, (збіг)
Таємно за вечерею голубить
Їсть жирний страсбурзький пиріг
І п’є вино до свят і в будень;
Хто всі турботи кинув геть,
Прихильник вір, вищих матерій,
Шанує церкву, чи мечеть,
В обіймах юної Венери.
І вранці солодко дрімає,
Читаючи лист «Інваліда»,
Щодня веселощі-й гуляє,
Вночі заходиться Кіпріда.

Чи й ми не так, не з тим понтом,
Щербінін, вірний друг забави,
С Амуром, баловством, вином,
Як молодь, просто, без підстави?
Але дні юні пролетять,
Пафос й веселощі нас кинуть,
Бажанням зрадять почуття
І ні нащо не скотять слину.
Тоді-без подруг, без пісень,
Без насолоди, так байдуже
Знайдемо втіху, любий друже,
В туманних спогадах лишень!
Тоді, за обрієм подій
Скажу тобі з пустим набоєм:
«Згадуєш Фанні, любий мій?»-
І посміхнемось ми обоє.

P.S. О.С.Пушкін