помацки
помацки
Слова німі, зірвали голоси.
Кричи, чи ні – оглухлим це
навіщо?
Чи Ти, мій Отче, десь іще єси,
чи заблукав у власнім шумовищі?
Стоп-кадри ночі в стрічці про війну:
уламки снів летять до небокраю,
перевертає вибух вишину,
нестерпний гуркіт рештки тиші крає.
Малевич знав: вікно – в квадраті тьма,
світила – на очах галактик більма,
шукаєш зірку помацки – нема,
в кінці тунелю аварійка блима.
Швидка – як тишу не наздожене –
життя загусле витече крізь простріл,
а час жене години порожнем
у нескінченний випалений простір.
Та дихання відроджує слова
на перехресті темряви і терцій,
і сонцебіг окреслює овал,
в якому день-у-день світає серце.
© Copyright: Ирина Юрчук, 2025
Свидетельство о публикации №125061104886
Свидетельство о публикации №125061104886
Рецензии