Poeme nostalgique

Закрию очі – ніби наяву
Свята наївність тих часів жива є.
Там страх, що ближні нас переживуть.
Тут жах, коли ми їх переживаєм.

Там ще на день народження торти
Дорожчими виходять, аніж свічі.
І без інтимних задніх слів на «ти»
Жіночі душі – ну і чоловічі.

Там всі слова та почуття живі.
Бо ми ще не прикуті до смартфонів.
«Скорпи» - жене на схід той свіжий Wind
Of change совок і все його зловоння.

Там завжди приголублять залюбки.
У мами руки ще легкі та вправні.
Примирюють грайливістю кіски
Їз школою від вересня до травня.

Тут лиже ностальгічний вітерець
Обледенілу душу, мов льодяник.
Така уже епоха, хай їй грець.
Такі вже ми – поважні громадяни.

Минає час. Вперед, не навпаки.
А хтілося б. Тепер, коли науку
Життя засвоїв - всі ті помилки
Свої тодішні повторити вдруге.

Закрию очі – наче уві сні
Свята наївність тих часів жива ще.
В дитинство впасти важко вже мені.
В дорослість з нього випасти ще важче.