про сад
коротка літня ніч.
Вона жадала стерти
обійми з наших пліч
і залягти між нами
на все життя уздовж,
як плащаниця драми,
а не весільних лож.
До ранку, о четвертій,
ніч осмутила світ —
аби на вік просте;рти
на захід дикий схід.
Що посполи;ту радість,
то жах степовику;.
Орди; сутя;мка — стадність
і згуба нашви;дку;.
Спустошити повіти —
жадоба сарани;.
Як си;ляться злетіти
несхоплені млини;.
Так вільно, без ото;чень
вода із гір струми;ть.
Короткі літні но;чі —
лю;би нетлінна мить.
Свидетельство о публикации №125061006863