Хто ти всерединi

Жив був один дракон який керував одним великим містом в одному далекому краю.
Дракон зробив своїм домом велику гору, всередині якої дракон існував,  хопив своє майно, використовуючи гору немов свій палац.
Чи варто говорити що у дракона там було усе про що він міг тільки бажати, у нього була велика зала, яка була наповнена золотими монетами, у нього було багато кімнат де можливо було займатися різними забавами та скоротати час у різних радощах.
І все у дракона було, маючи багато прихильників, маючи багато людей які приходили до його палацу щоб платили йому оброк, який дракон називав просто податками.
За що брав дракон податки було усім звісно, адже це були «податки за спокійно життя», що було дуже важливим коли поруч існуєш з драконом. Тим паче що прихильники дракона допомагали йому рахувати хто з громадян заплатив податки, а хто ні, тому ніхто не міг у цьому місті жити спокійно не заплативши за це податок.   
У всьому іншому, цей дракон був звичайний дракон, нічим не відрізняючись від інших драконів які існували в інших містах, в інших далеких краях, теж маючи своїх кріпаків та вільних людей з яких вони збирали податки за спокійне життя.

Але у цього дракона, вже занадто давно було дуже погано на душі, адже дракон кожний свій дінь проводив сидячи у себе в сховище, де він дивився на себе у дзеркало.
І хоча зовнішність дракона була страшною, грізною, якої і повинна бути у будь якого дракона, але цьому дракону було дуже погано від цього свого вигляду, немов під його шкірою у дракона було щось ще, про що ніхто ніколи не пам’ятав чи не знав зовсім.
 Так йшов час у житті дракона, він проводив свій час у різних радощах, намагаючись відволіктися від власних поганих думок, весь час згадуючи про своє минуле. Одного разу закликавши до себе художника, забажавши щоб він намалював йому портрет якогось молодого лицяра. Хто був цей лицяр художник не знав, але коли він малював, дракон постійно провіряв його роботу і говорив як треба малювати - обличчя, ніс, очі, волосся та інші речи зовнішності цей людини.
Таким чином під строгим спостереженням дракона, художник намалював портрет дуже справжнього лицаря, він був красивим, сильним, міцним, молодим, але хто був цей лицар- художник так і не міг зрозуміти, хоча дракон немов згадував цю людину, будучи дуже задоволеній від картини яку намалював для нього художник.
Хто був на цьому портрете художник не став запитувати, будучи дуже заляканим від дракона, радіюючись, що дракон його відпустив живим, а ще добре заплатив за роботу.
Залишивши дракона з цім портретом невідомої людини, якій дракон наказав повісити поруч у свого ліжка, у най головному залі свого палацу.
З того часу дракон зовсім перестав виконати свої зобов’язання, переставши літати над будинками людей та спалювати їх за то що вони погано платили податки за спокійне життя.  Але щоб дракон не робив намагаючись підняти свій настрій, у дракона настільки погано було на душі, що багато хто з його прихильників стали вважати що дракон зійшов з глузду і може бути їм треба шукати для себе будь якого іншого дракона, який буде здатним і зможе виконувати його зобов’язання і зможе як усі справжні дракони збирати податки за спокійне життя.

Як знайти справжнього дракона, прихильники та вельможі дракона не знали, тому що самі були боягузливими та слабкими людьми не маючи власних сил замінити дракона на його місці.
Але вони усі знали про одну жінка, яка уявлялася відьмою маючи велику силу та знання якими вона не раз допомагала їм у різних злочинствах, вирішили що якщо хтось знає як знайти нового дракона на посаду, треба йти саме до неї.
Вислухавши прихильників, відьма зразу стала над ними насміхатися, потім сказавши:
-Ідіть на вулицю, та зупинити будь якого лицаря якого зустріте на дорозі.
-Будь якого? -запитали прихильники та вельможі.
-Будь якого. -махнула рукою відьма. – А потім пропонуйте йому піти та вбити дракона.
-А що потім? -стали запитувати прихильники та вельможі.
-А потім все побачите самі. Природа сама своє візьме.

Так вони і вирішили, прихильники вийшли на вулицю де довго чекали на дорозі будь якого лицаря, але час йшов, а рицарів ніби зовсім немає.
Як раптом на їх шляху не з’явився козак, побачивши козака прихильники спочатку не сприйняли його за лицаря, але на безриб'ї та рак риба, вирішивши що і козак може підійти до цією справи.
Зупинивши козака, прихильники та вельможі спочатку намагалися зацікавити козака через користь, пропонуючи йому гроші, та багато майна, але зрозумівши що козак до цього не мисливець, вони почали грати на його серце, став мовляти що вони та їх місте дуже страждає від дракона, якій живе всередині гори та не дає їм спокійне життя, благаючи вбити його.
-Якщо треба, так треба… -відповідав козак, забажавши сам подивитися на того дракона від якого страждали люди цього міста.
-Але будьте обережним- сказали йому вельможі -тому що дракон збожеволів… -взяв з собою козака щоб довести його до палацу дракона, зняв варту дракона, дозволивши козаку війти в центральний зал де дракон лежав на монетах та дивився у дзеркало і на портрет невідомого лицаря.

Подивившись на дракона з боку, козак здивувався стану дракона і хоча дракон був дуже великим і страшним, козак підійшов до нього ближче, подивився на портрет лицаря, подивився на дракона і запитав у нього не відчуваючи ніякого страху.   
 -Вибачте пан дракон… Але хто зображений на цьому портрету?
-Це я у молодому віку. -відповів йому дракон дивлячись на портрет лицаря і на своє обличчя дракона у дзеркалі. -Я був таким до того як став драконом, тоді я ще не знав що може стати з зовнішністю людини якщо вона перестане бути людиною у себе всередині.
Вислухавши дракона, козак не знав що йому відповісти, знову подивившись на портрет.
-А з чого все це почалося? Як ви на портрете стали тим хто ви є зараз?
-Колись -відповів йому дракон -я теж був лицарем і теж прийшов до дракона щоб його вбити, але вбивши дракона я дуже сильно змінився у себе всередині, ставши вести себе не краще ніж дракон якого я вбив, з того часу я став відчувати себе все більше і більше драконом з яким я колись воював, все це продовжувалося так довго, що одного разу я прокинувся, ставши тим хто я є зараз….- розповідав дракон, після цього вперше подивившись на козака щоб зрозуміти що за людина не мала страху щоб розмовляти з ним про це.
-Ти не схожий на лицаря. Навіщо ти прийшов?
-Я прийшов сюди вбити дракона -відповідав йому козак – але зараз я бачу що ніякого дракона тут немає.
-Чому таке? -здивувався дракон.- Якщо мій стан не схожий на дракона?
-Якщо ваш стан був би схожий на дракона ваші прихильники не надіслали би мене вас вбити, бажаючи знайти для на ваше місце справжнього дракона… -говорив йому козак- А це визначає яким би не було ваше відображення у дзеркалу, ви більше не те що там є….
-А що ти в мені бачиш?
-Я бачу що для вас ваш портрет найдорожче ніж те що ви бачите у дзеркалу. А якщо так тримайтеся того що є у вас всередині і не думайте про те що говорять про вас інші і що вони чекають від вас. 
Сказавши це козак достав шаблю щоб вдарити нею по дзеркалу, одним ударом розбивши дзеркало на сотню шматочків, раптом побачивши як шкіра дракона теж розбилася на нескінченну кількість шматочків, залишивши від дракона лише старого чоловіка дуже схожого на того лицаря який був зображеним на портрете.
Уявляючись стариком який колись був справжнім лицарем, потім став справжнім драконом якій керував містом, а зараз кинутий усіма прихильниками, він залишився зовсім один, старим і слабким стариком, якого міг вбити хто завгодно, будь-яка людина хто отримав право до нього щоб вбити старого дракона і стали новим драконом.
Але козак не бажав цього робити, так же як не бажав стати новим драконом, залишивши старика з його минулим, не бажаючи повторювати його помилки у своєму майбутньому.
-Чого ті чекаєш, чому ти мене не вб’єш? -запитав його старик.
-Я прийшов сюди щоб вбити дракона, але тут драконів як я бачу немає.
-І що зараз робити мені? – знову запитав його старик.
-Продовжуйте керувати цім містом, йому потрібна людина яка не буде вести себе як дракон… А ще змінити у себе прихильників знайдіть для себе тих хто буде цінувати вас як людину. - на цих словах козак вийшов з палацу старого лицаря, повітавши прихильників дракону повідомивши їм що дракона більше немає.