Щось нічого не пишеться… Йду, мов сліпий по стерні,
що невимовно коле у віком порепані п;яти,
і ніщо вже не хоче пробачити нині мені
те, що зовсім не я був за віру колись розіп;ятий.
Щось нічого не пишеться… З синіх від крові долонь
випадають надірвані аркуші з маревом літер,
що я з них висікав невгамовного серця вогонь,
намагаючись світ цей хоча б на хвилину зігріти.
Щось нічого не пишеться… Видно, я геть застарий
для підйому в душі і холодного спокою бою
за можливість розсудливо вийти з життєвої гри
і розслаблено збігтися з хвилями ночі прибою.
Туга
© Copyright: Александр Ноцкий, 2025
Свидетельство о публикации №125060906798
Свидетельство о публикации №125060906798
Рецензии