Мiй жереб
(сонет)
Я спокій Вінниці, тепер вже не порушу,
лише мого життя минулого мені шкода, -
мов лист зів'ялий вінницький, летить у душу,
затінює ту пам'ять, ніби почуттів моїх вуаль.
Не повернути дорогих нам безутішно.
Мій жереб - шлях! Минуле – правди бита путь!
Піщинки часу, до єдиної, скотились.
Пустий годинник й книжку вже не розгорнуть.
Завжди мені самотньо буде на чужині,
розплющу очі Вінниці, подивлюся в годину
вечірню, - трохи ще подихаю над Бугом і піду.
Але згадаю мудрість вінницьких очей бездонних.
Тож будьмо, вінничани! Не турбуйтеся, допоки
зростають діти і живе Вітчизна в серці – я пишу!
– з книги «P.S.»
© Copyright: Петр Скорук, 2025
Свидетельство о публикации №125060904487
Свидетельство о публикации №125060904487
Рецензии