ДУША ПСА
Тюрма! Безодня мозку! Я не я!
Охоплена безвихіддям уже,
хрипить і задихається моя душа,
і виє, мов голодний пес.
Мій гавкіт - лиш надсадний хрип.
Я сам собі здаюсь глухонімим,
І спроби донести себе до всіх
приречені. Тиняюсь, ніби тінь.
Серед собі подібних, як і всі,
нікчема, гідний жалості, мана,
знов плентаюся по гидкій стезі,
вагітний болем, інопланетянин я.
Як донести і догодити? Як вгадать уже?
Як довести себе усім частково хоч
душі безсмертної? І як дізнатися себе?
Як впоратися з глухонімим попом?!
Моя душа - в'язниця! Прірва-тьма!
Їй не одружитися із іншими? Ніяк уже!
Сивіючи, хрипить і задихається вона
і плаче, мов бездомний пес.
– з книги «P.S.»
ДУША ПСА
© Copyright: Петр Скорук, 2025
Свидетельство о публикации №125060102466
Свидетельство о публикации №125060102466
Рецензии