– Скажи, Тарасе, крок до прірви залишився?
Чи вже агонія і наш останній час?
Чи ти до Бога на тім світі притулився,
І вже не чуєш, і не думаєш про нас?
Чому не скажеш, що у снах ти інше бачив,
Що помилялася душа, коли літа?..
Бо кров кипіла, як вода кипить гаряча,
А в серці стукала образа на життя.
Любові хвиля твоє серце оминула,
Ти не побачив своїх власних дітлахів…
Душа розплакалась твоя, коли збагнула,
Що зберігала та вирощувала гнів.
Які шляхи, Тарасе, бачиш ти до миру?
Адже надія має жити до кінця…
Як немовля гойдає вітер кущ калини,
Одна за одною з очей тече сльоза.
Київ
Якi шляхи, Тарасе, бачиш ти до миру?
© Copyright: Наталия Рудченко, 2025
Свидетельство о публикации №125053103524
Свидетельство о публикации №125053103524
Рецензии