Коли кажуть про Бога, до неба
Підіймають обличчя в мольбі.
Я не знаю, чи справді так треба,
Та у хмари вдивляюсь товсті…
Я не знаю, де божа обитель,
Та про нього говорять: “Творець!!!”
Той, хто вірить, той каже: “Спаситель!
Повелитель, небесний отець!”
Кажуть, Бог сотворив нашу Землю,
Щоб навчити любові й добру.
Бог керує небесною твердю,
Та чомусь я в це віри не йму.
Скільки лиха повсюди і горя
Від руїн і дочасних смертей!
Покривається хмарами доля
Від безсонних бентежних ночей.
Біль нестерпний ламає без жалю,
Переповнює щем надлюдський...
Дай же, Боже, надії хоч краплю!
Іспит розмиром* – надто важкий!..
*Розмир – розрив мирних відносин, порушення миру; війна.
Важкий iспит
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125053007700
Свидетельство о публикации №125053007700
Рецензии