Вона вивчила силу,
Не по книжках,
Не по зірках на небі
І не по нотах,
Вона вчила її
По зцілених ранах,
По відкритому серцю,
Що вже не мішень,
Вона вчилась,
Коли підступала до горла
Гірка нудота,
І вона трималась,
За кожну кістку свою,
За кожну клітину
І кожен свій м'яз лишень,
Вона стоїть за мною,
Із гіллям у волоссі,
Готова виїсти мозок,
Пірнути у темну воду,
Якщо зачепилася за неживе,
Вона дика, лиха, гарчить
І спить на підлозі,
Бо пройшла крізь морок,
І обирає себе та свободу,
Бо знає, що скоро
Прийде нове...
Минуле вже перетворюється на попіл,
Залишає сліди журби,
Занурюється в горизонт,
Втрачає увагу,
Свідком стає пустота,
Досвід, її сивина
І пам'ять, неначе опік,
Її самі цінні скарби -
Ніжність,
Що не означає
Дозволу на зневагу,
І оголеність
До хребта...
Вона вивчила силу
© Copyright: Свэтка Лабуда, 2025
Свидетельство о публикации №125052707837
Свидетельство о публикации №125052707837
Рецензии
