А я рахую час

Ти говориш те, про що думаєш.
Я зігрію чай і придумаю,
Чим займусь сьогодні,
Що зіллю в інсту.
Життя сходить з рейси,
А я усе стою.
А я рахую час і приховую,
Що буде без нас в серці холодно.
Щоб буде по-іншому завтра, скоро,
Та зі мною лишиться назавжди твій погляд.
Перепишу вічністю і наповню ніч,
Розмалюю ніжністю світло свіч,
Розпакую залишки спогадів про нас,
Це було прекрасно, та всьому свій час.

Ти говориш те, що хотілося б,
Але правда - бій, не лишилося
Ні тепла, ні сонечка, тільки дощ і попіл,
Той вогонь безпомічно догорів «на потім».
Відкладу на завтра щастя залишки,
Я колись була… Не пригадую.
Я такою була неймовірною,
І напевно кращою та чарівною.
Розпакую залишки тої радості,
Пригадаю ввечері, все позгадую.
І навпроти дзеркала затанцюю дикість,
Я покажу стінам неймовірну щирість.

Ти говориш все, та немає меж.
Наче все по суті, та не розбереш:
Що тобі хотілося, що ти хочеш зараз,
Ти радієш серцем, чи чекаєш старість?
А я рахую миті, в серці – холодно,
Розбавляю вечір шумом моросі,
За вікном сіріє за буденністю,
І стікає смішно в посередності.
Розпакую спогади: згадую, як було,
Я таки сильніше! Хто би міг подумать.
В чомусь я програла, в чомусь – виграла,
Та найкращі миті я не вибрала.

А я рахую час і приховую,
Що буде без нас в серці холодно.
Щоб буде по-іншому завтра, скоро,
Та зі мною лишиться назавжди твій погляд.

26.05.2025

© Inna Омут, 2025