Ти не пізнаєш мене, як до серця глуха,
І не зможеш так просто мене прочитати.
Я більше, ніж вірші, ніж смс чи слова:
Я - світло, я - дух, який не зламати.
Я відчуваю Усесвіт, я чую мовчання,
Ти ж бо не слухаєш - лише припускаєш.
Правду спотворила, пішла в уникання,
А мене через гордість не помічаєш.
Від страху й жалю ти звикла тікати,
Тобі легше на інших спихнути провину.
Ти про серце своє почалА забувати,
Збудувавши для нього міцну домовину.
Де правда твоя? Хто є ти? Де реальність?
Як відрізнити, де душа, а де мури?
Джекіл живий чи то була лиш формальність,
Поки Хайд у тобі просто міряє шкури?
Джекiл i Хайд
© Copyright: Карнилгор, 2025
Свидетельство о публикации №125052604738
Свидетельство о публикации №125052604738
Рецензии