Згадай мене в останній миті,
яка тримала наш розмай,
і не в віршах, як в заповіті,
а в пісні жайвора, згадай.
Не плач, не плач, їх не вернути,
з очей вночі пролитих сліз.
Не в пелюстках червоних рути,
згадай мене в траві рогіз.
Згадай у січні брость калини,
що ти зібрала голіруч.
І цими спогадами нині
в застигле серденько получ.
Нехай заб'ється, як передше,
і все загубиться дрібне,
хоч уві сні, де трохи легше,
ніж на війні, згадай мене.
про згадай
© Copyright: Цветков Александр, 2025
Свидетельство о публикации №125052306671
Свидетельство о публикации №125052306671
Рецензии