Тиша, що навча в польот не впасти

Дякую супутникaм,
У мандрівці життя — його звивистим шляхом.
За злети, падіння, за кожен подих,
Що навчив стояти — без опори, без сліду,
На власних ногах, без дихання.

Дякую за дари, за квіти, за ніжність і любов,
За крила в польоті й вітри могутні,
За сонце, весну, за пляж і море, і подих,
За любов величну — аж до безкраю.

У горах, у лісах, у нічних обіймах.
За досвід, що звучить у ночі,
За ніжність ту, вічну, що не з пам'яті не зникає,
Лише змінює лик — і в  серці тихо звучить.

Дякую горам, лісам, вітру, вірі,
Тиші, що лікує… і лютій несилі.
За ненависть, за співчуття з обіймах болю,
За розквіт і занепад, за силу в біді,
За мить, коли я стискала світ у кулаці.

За тиранію, ревність і зламані крила в польоті,
За емпатію — коли боляче в серці і в душі,
За біль, що тихо зове по імені,
За ніч, де плач лунає в невідомому напрямку.

За приниження, за крик, що стіни жалем зламали,
За грубість, що так часто мене спідкала,
За докори несправедливі,
За розчарування і пекучий біль.

Я бачила старість — лицем до лиця,
Альцгеймер, деменцію, паркінсонівське сяйво.
Тихе прощання… без слів, без речень,
Де сльози крапають — без голосу, без звуку.

Гідність блідне в тіні тиші,
У тихому прощанні зі світом без ридань.
Сльози крапають у ніч без світанку,
Де дихає людина — в похміллі життя,
Де гідність блідне в людському битті.

І все ж...

За все, що вчить — за світло і темряву,
Навіть у найтемнішій тіні дна,
Дякую за сльози, що народжують надію i життя,
За кожен крок, падіння, злети, що надають сенсу роздуму.

За подих, за мить, що в душі звучить,
За життя — той унікальний сюжет світанків.
За натхнення i мить, що в душі живе i лине,
Хоч у  серці залишились криваві рани.

І тоді тихо шепотом прошерчу:
Я зможу все, в злеті не впаду.
На плечах сліди й тіні всіх днів,
Та в очах — світло,  не темрява,
Й польоти прекпасних днів.

Спасибі тим хто літати навчив.

Автор: Лідія Савинець
___________________________________
Ticho ktere uci pri letu nespadnout

Dekuji spolucestujicim
Na pouti zivota — v jeho klikate linii
Za vzlety pady za kazdy dech
Naucil stat — bez opory bez stop
Na vlastnich noh bez dechu

Dekuji za dary za kvetiny krasu nehu a lasku
Za kridla v letu a mocne vetry
Za slunce jaro za plaz i more za smich
Za vznesenou lasku – az za hranice svetla

V horach v lesich v nocnim objeti
Za zkusenosti ktere noci zni
Za tu neznost vecnou co z pameti nezmizi
Jen meni tvar – a tise v srdci zni

Dekuji casu vetru vire
Tichu ktere leci… i krute bezmoci
Za nenavist za soucit v objeti bolesti
Za rozkvet i pad za silu v nestesti
Za chvili kdy svet sevrela jsem dlani v pest

Za tyranii zarlivost a zlomena kridla v letu
Za empatii – kdyz boli srdce i bodla duse
Za bolest co tise jmenem vola
Za noc kde plac zni neznamym smerem

Za ponizovani za krik co o zdi zalem lamal
Za vulgaritu co jsem tak casto potkavala
Za vycitky nepravem
Za zklamani i tryznivy zal

Videla jsem stari — tvari v tvar
Alzheimer demenci Parkinsonuv zar
Tiche louceni… bez slova bez vet
Kde slzy kapou — bez hlasu beze vet

Dustojnost bledne ve stinu ticha
V tichem louceni se svetem bez vzlyku
Slzy kanou do noci bez svitani
A clovek dycha — v kocovine zivota
Kde dustojnost bledne lidskeho byti

A presto…

Za vse co uci — za svetlo i tma
I v nejtemnejsich stinech dna
Dekuji za slzy ktere rodi nadeji a zivot
Za kazdy krok pad vzlet kde smysl zraje uvaze

Za dech za okamzik ktery v dusi zni
Za zivot – ten jedinecny pribeh usvitu
Za inspiraci a chvili co v srdci zije a v dusi zni i plyne
I kdyz zustaly dozvuk stop krvavych ran

A tehdy tise septem zaseptam
Vse zvladnu ve vzletech nespadnu
Na ramenou mam stopy stiny vsech dni
Ale v ocich — svetlo ne tmu

Dekuji tem kteri me naucili letat

Autor: Lidiya Savynets.
_________________________________

[Куплет 1]
Тиша вчить — не впасти у польоті,
Дякую за шлях, за зигзаги днів.
За тих, хто був — у бурях і в безгомінні,
За кожен злет, і падіння без слів.

На власних ногах — без опори, без дотику,
Стою, дихаю — в пустоті, без сліду.
За ніжність, за квіти, за щастя миттєве,
За вітер, що крила мені розгорнув.

[Приспів]
;; Я зможу все — у злеті не впаду,
У серці шрами, та очі — не в пітьму.
Світло крізь сльози, віра у кожен ранок —
Дякую тим, хто навчив літати без страху.

[Куплет 2]
Гори шепочуть, ліси дихають сном,
Ніч — мов обійми, досвід співає в вікно.
За крик, за злість, за ревність і спокуту,
За ніжність, що тихо палає зсередини.

Я бачила старість — обличчям до лиця,
Прощання мовчазне — без мови, без слів.
Сльози без голосу, в тиші прозорій,
Де людське життя — лише дотик і біль.

[Приспів]
;; Я зможу все — у злеті не впаду,
У серці шрами, та очі — не в пітьму.
Світло крізь сльози, віра у кожен ранок —
Дякую тим, хто навчив літати без страху.

[Брідж]
Навіть у тінях дна — зростає промінь,
З болю йде надія, і з темряви — світ.
Кожен шрам — то карта, кожен крок — молитва,
Я — жива, і в мені ще палає вогонь.

[Кода – Приспів на півтону вище]
; Я зможу все — в злеті не впаду,
Хай ніч гірка — я прокинусь знову.
На плечах тіні, у душі пісні —
Дякую вам... за польоти земні.
_________________________________________