Буває, що світанок сіє
В душі такий нестерпний сум!
Нудьга, як колос в полі, зріє
І ранить гострим жалом дум.
Зникає в тіні гарний настрій,
Здається, всі слова пусті,
Усі чуття, немов гербарій,
Покриті пилом і сухі.
Життєві барви – попелясті,
Образи – отворами ран
В душі здіймають туги страсті
І стелють розпачу туман.
Сховатись хочеться від смутку
У світ приємних сновидінь,
Приспати неспокійну думку,
Сказавши сплінові*: “Амінь!”
*Сплін – пригнічений стан; нудьга.
Сплiн
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125052104933
Свидетельство о публикации №125052104933
Рецензии