Птицы над Неманом

Перевод стихотворения белорусской поэтессы Людмилы Кебич(Вайкулевич)

Птицы над Неманом
утром  летают.
Радостным гомоном
день привечают.

Крыльями сонными
волны цепляют.
Воды бездонные
вверх поднимают.

Птицы над Неманом
Родину славят.
Милую, близкую
век не оставят.

Зимами, вёснами,
осенью серой
плещутся, брызгают
волны о берег.

Птички так мечутся,
будят просторы.
Стёжки, как ленточки,
мыслям просторно.

Птичками вольными
вслед за водою…
Как же раздольно им,
как же спокойно.

И происходит
тогда осмысление,
что не прервётся
с рекой единение.




Птушкі над Нёманам

Птушкі над Нёманам
Ранак вітаюць,
Радасным гоманам
Дзень сустракаюць.

Крыламі сонныя
Хвалі кранаюць,
Воды бяздонныя
З дна падымаюць.

Птушкі над Нёманам
Славяць Радзіму,
Любую, родную
Век не пакінуць.

Зімамі, вёснамі,
Восенню шэрай
Плешчуцца,  плёскаюць
Хвалі аб бераг.

Носяцца птушачкі,
Будзяць абшары,
Сцежкі, як стужачкі,
Думкі, як мары.

Птушкамі вольнымі
Мкнуць за вадою,
Як жа раздольна ім,
Як ім спакойна!

І адбываецца
Асэнсаванне:
Не парываецца
З Нёмнам яднанне.      


Рецензии