Упала зірка у тихі роси,
На землю милу, та на покоси.
Біля діброви, на берег річки,
Де пролягала стежини стрічка.
Ніч колискові пісні співала,
Природа стихла, але не спала,
А хижі сови, кружляли в небі,
Шукали здобич в траві для себе.
А місяць в хмарах, як пан у ліжку,
Стелив на хвилі свою доріжку.
І тріпотіли осики листям,
Повітря бУло, прозорим, чистим.
І зорі стали для мене дахом,
Манили срібним Чумацьким Шляхом,
Трава духмяна, як дивна ложа,
Як шовк тутовий, як милість божа.
Лежав і слухав, я подих ночі,
А він, тихенько, мені шепоче:
- Оцю красу, і Батьківщину,
Покинув ти, навіщо, сину...
Чи є ще десь, на вільній волі,
Щось краще, ніж пшениця в полі,
Чи скрізь такі ж стрункі тополі,
Узбіччя красять на суходолі...
А я мовчав, мовчав і слухав,
Бо рот один, але два вуха.
На зміну ночі, зоря йшла рання,
І загадав я одне бажання...
Квітень, 2025 року.
Упала з рка
© Copyright: Виктор Лукьяненко, 2025
Свидетельство о публикации №125051802357
Свидетельство о публикации №125051802357
Рецензии
Мелодично и трогательно, Виктор!
А в последнем куплете первые строчки вызвали улыбку.)
С новосельем на Стихи ру Вас!
Вдохновения Вам и всего самого доброго!
С уважением,
Надежда Гуренко 31.05.2025 02:17 • Заявить о нарушении
А в последнем куплете первые строчки вызвали улыбку.)
С новосельем на Стихи ру Вас!
Вдохновения Вам и всего самого доброго!
С уважением,
Надежда Гуренко 31.05.2025 02:17 • Заявить о нарушении