Олексiй Караковськiй. Вiтчизняна вiйна

Вітчизняна війна — це коли вночі в лісі
трясешся під обстрілом у кузові вантажівки.
Лячно, темно й холодно, але за кермом — твій батько,
і від цього легко на душі — адже в кого ще вірити?
Він усіх ворогів переможе, він усіх дітей захистить —
тільки так і буває на Вітчизняній війні.

Віття хльоскає по брезенті. Тільки б не випасти назовні.
Добре хоча дощу не було — отже, не зав’язатимемо.
Ти вдивляєшся в темряву кабіни, вогники приладів
і раптом, обгорнений жахом, розумієш: за кермом хтось інший.

Хто же ти, хто? Навіщо тобі роги та хвіст?
Для кого горять твої рентгенівські червоні очі?
Чому ти ведеш вантажівку прямим шляхом у пекло?
Звідки взялися ці страшні потворні копита,
якими ти, луплячи зуби, упираєшся в кермо?
Виходить, це вже більше не Вітчизняна війна?

У кузові починається сполох — але вже не від обстрілу,
який, до речі, і гадки не мав припинятися.
Найвідчайдушніші, незважаючи на швидкий рух,
стрибають із кузова в рятівну еміграцію кущів,
інші кричать зі страху і притискають до грудей дітей,
треті добровільно розподіляють ролі
наглядачів, виказувачів та каральників.
Різниця між війною й Вітчизняною війною
більше не має значення.

Здебільшого все завершується тим,
що вантажівка летить у прірву й вибухає,
нечисленні вцілілі обіймаються та плачуть,
шофер, звичайно, загибає, і тут з’ясовується,
що він був брехуном, садистом та психопатом,
і, звичайно, ніяких дітей у нього не існувало,
а вже назвати таку війну Вітчизняною
було верхом демагогії та підлості.

Але все це буде пізніше, а зараз
вантажівка мчить уночі лісом,
і кожна куля — для тебе.