Олексiй Караковськiй. Куди пропала кiшка

— Мамо, тато, наша кішка пропала!
Ми дивилися в дитячій,
ми дивилися в ліжниці,
ми дивилися в купелі,
ми дивилися на кухні,
ми дивилися на балконі
і навіть у туалеті!

Ми шукали її на сходах,
ми шукали поблизу ліфта,
ми шукали у дворі,
ми навіть заглянули на автостоянку!

Ми спитали в сусідів,
ми спитали у двірника,
ми спитали в дільничного
і навіть у лікаря!

Ми шукали в Південному Медведкові,
Ми шукали в Північному Медведкові,
на Бабушкінській, у Свіблово, на станції Лось
і навіть у Митищах!

Мамо, тато,
ми випробували все, що знали,
ми згадали все, чому ви нас навчали —
так що, що, що нам тепер робити?

— Милі наші діти,
ви такі дорослі, розумні, сильні,
ви виросли такими чудовими,
якими ми і не мріяли вас побачити.
Ми дали вам, скільки могли,
ми любимо вас, діти, любимо до сліз,
і тому не знаєм, як вам сказати,
що наша кішка не в Медведково, не на Бабушкінській,
не у Свіблово, не на станції Лось та не в Митищах,
а в Чернігові, Гостомелі, Ірпені, Бучі,
Маріуполі, Мелітополі, Харкові,
Енергодарі, Лисичанську, Сєверодонецьку,
і вона, любі, вже ніколи
не повертатиметься назад.