Навпомацки

Пришло вдохновение написать стихотворение о человеке, растрачивающем свои таланты на пустое, о растраченных возможностях и потерянном времени. Написал на украинском, а ниже – перевод на русский.

Навпомацки, не знаючи куди,
Крізь темряву та марево туману,
Бреду, не залишаючи сліди,
Шукаючи спокусливу нірвану.

Хоч сутінки не зовні, а в собі,
Не вірячи в хиткі орієнтири,
Безглуздо трачу сили в боротьбі,
Встановлюючи привиди-кумири.

І навіть не здогадуюсь про те,
Що світ навколо зітканий з любові,
Закохуюсь в мінливе та пусте,
Радію замість зерен лиш полові.

Розтринькую дароване добро,
Хизуючись ганебним та бездарним,
Покірно на чоло беру тавро,
Що зло є благородним та безкарним.

Та впертість, вічна гідність віслюка,
Не дасть шаблонні шати розірвати,
І воля, що крилата та крихка,
Не здужає пихатості та вати.

14 травня 2025 р.

На ощупь

На ощупь, а по-сути – в никуда,
Сквозь толщу непроглядного тумана,
Бреду, не оставляя и следа,
Ищя свою манящую нирвану.

Хоть сумрак не вовне, а лишь в себе,
Не веруя в судьбы ориентиры,
Растрачиваю сам себя в борьбе,
Надеясь на истлевшие кумиры.

Не вижу и намёка я на то,
Что соткан мир вселенскою любовью,
Теряюсь в безрассудном и пустом,
И радуюсь не зёрнам, а полове.

Бездумно трачу вышнее добро,
И кичусь горделиво суетою,
Покорно на чело приняв тавро,
Что зло есть высшей благостью земною.

Упрямство, как достоинство осла,
Не даст сорвать лохмотья да заплаты,
И воли два невидимых крыла
Не сломят глупой гордости и ваты.

15 мая 2025 г.