Я зневажав, як міг завидливих,
коли кохавсь на одрі трав,
і я палав опалом в тиглеві,
і гореч брагою втуляв.
Я чув - закінчиться кончинами
все, без причини, як дощі,
і тямив тямою тваринною,
і марилось мені, що ні,
що я у милості в заручниках
і п;ю досита із ковша,
як щитоносець перед лучником,
як перед господом душа.
Втім, все не так. Вечірню казочку
давно повідав дід Панас
і спрага душить під зав;язочку
і спонукає водночас
відкази звабити питаннями
від співголосся в тишині
і повечеряти з останніми,
і зрадитись наприкінці.
Зарано випити снодійливе
і продиратися до тла.
Як суще надто настогидливе -
є височіння для крила.
Невдачу обілять причинами.
Мана - тріумф на цьому тлі.
Лозина тішиться прогинами,
маяк - мигтінням вдалині.
в нiчному
© Copyright: Цветков Александр, 2025
Свидетельство о публикации №125051300359
Свидетельство о публикации №125051300359
Рецензии