в нiчному
коли кохавсь на одрі трав,
і я палав опалом в ти;глеві,
і гореч брагою втуляв.
Я чув — закінчиться кончинами
все, без причини, як дощі,
і тямив тя;мою тваринною,
і maрилось мені, що ні,
що я у милості в заручниках
і п’ю досита із ковша,
як щитоносець перед лучником,
як перед Господом душа.
Втім, все не так. Вечірню ка;зочку
давно повідав дід Панас,
і спрага душить під зав’я;зочку
і спонукає водночас
відка;зи звабити питаннями
від співголосся в тишині
і повечеряти з останніми,
і зрадитись наприкінці.
Зарано випити снодійливе
і продиратися до тла.
Як суще надто настоги;дливе —
є височіння для крила.
Невдачу обілять причинами.
Мана — тріумф на цьому тлі.
Лозина тішиться прогинами,
маяк — мигтінням вдалині.
Свидетельство о публикации №125051300359