надлишок

Ну, вот уже и май, сирени райских кущей
не где-то - во дворе, в пчелиной толкотне,
в распевках ранних птиц, повестке дня текущей
по линии строки, чтоб ни тебе, ни мне
о рае не мечтать - нам нужно всё и сразу.
Житейская возня расписана с листа
по мелочи, увы, эдемская зараза -
нектар - и на двоих, и разом - по полста.
За этим - тишина, сирень в старинной вазе,
писания вдвоём, беседы ни о чём.
Скорее, обо всём - логические связи,
любовные дела, нектар и пот ручьём.
Жара, мой свет, жара, напиток, освежая,
не лечит от любви, от рая далеко,
ты рядом, ты со мной, родная и чужая,
придуманная мной, как птичье молоко.
Конфета? Вовсе нет. Фантазия? Нисколько.
Я вновь пишу про май, про этот райский блеф,
как мамина слеза, отцовская наколка,
как то, что я познал, тобой переболев.
О чём ещё, скажи? Что в жизни лучше мая,
где мы с тобой вдвоём? Но мы-то не в раю...
Мы грешники с тобой, идём, сирень ломая,
в написанной строке... Постой, перекурю,
продолжу, может быть? Не нужно? Время пауз?
Отцветшую сирень оставишь, уходя.
Как поздно я ложусь, как рано просыпаюсь,
а рая нет, как нет, ни солнца, ни дождя,
один лишь текст, и всё. Не сбиться бы со счёта
тебе не нужных букв. Опять шуршу листом,
рифмуя пустоту, придумывая что-то,
откладывая жизнь на долгое "потом".

***

Збирав усе життя, до слова слово - рима,
кому віддати це? Хто є в даличині?
Ще й надлишок лежить, сумує за дверима -
потрібен я комусь? Потрібен я, чи ні?
А може це сміття? Навіщо жалкувати,
коли не до душі у ці травневі дні
написані слова... Збирати їх не варто,
навіщо берегти мої думки сумні?
Подобаються, ні? Кажи мені, не бійся
ні слів, ні рим, ні ще якихось там принад
у віршах, у житті, це не мoрокобісся -
травневі небеса і ми з тобою над.
Усе, що є, віддам, навряд воно потрібно
тобі, чи ще комусь. І що робити с тим?
Коли я звір вночі, твій погляд - куля срібна,
чи може бути вірш і грішним, і святим?
Порожні сторінки, навіщо їх гортати?
Що знайдеться на них окрім життєвих втрат?
Під поглядом твоїм призначений до страти,
палких червоних вуст безмовний казнокрад,
перевертень вночі, побачений у травні,
збираючий сміття римованих рядків,
увечері, коли бузок і зорі ранні,
а крові я не пив, а тіла я не їв.
Кому віддати це? Порадиш? Бог з тобою,
не хочеш, так спалю... Спалю у решті решт.
І що там є іще, крім нашого двобою?
Любов у тих рядках... та слів не рoзбереш.