(сонет)
Як лист зів'ялий вінницький, летить у душу,
затінює так пам'ять, почуттів моїх вуаль.
Та спокій Вінниці, тепер уже я не порушу,
лише мого життя минулого мені шкода.
Піщинки часу, до єдиної, скотились.
Пустий годинник, і його не розгорнуть.
Не повернути дорогих нам безутішно.
Мій жереб - у дорогу! Про минуле вже забудь!
Завжди мені самотньо буде на чужині,
розплющу очі Вінниці, подивлюся в годину
вечірню й зранку. Хай подихаю над Бугом і піду,
але згадаю мудрість вінницьких очей бездонних.
Тож будьмо, вінничани! Не турбуйтеся, допоки
зростають діти і живе Вітчизна в серці – я пишу!
– з книги «P.S.»
Жереб вiнничанина
© Copyright: Петр Скорук, 2025
Свидетельство о публикации №125050901771
Свидетельство о публикации №125050901771
Рецензии