Гранiт

           «Держись, Надежда!  Ты -- сильная!»

І над труною ти, стара, не плач:
Усі дороги – не до Риму: в вічність!
Померла Таня. І пробився м’яч.
І потонув -- в отій поганій річці.
А як спішило в зустріч – те і се --
Неначе мир, немов про спокій звістка!
І як тебе, знесилену, несе –
Мов ту легку і необачну тріску.
Ні, то не річка – океани сліз!
Гарцюють дикі коні в оболоні.
І кров’ю червоніє верболіз –
Немов життя розбите на долоні.
Тримай своє багатство – стільки літ!
Шугають, наче дротики, ампери.
Під добрими людьми прогнувся світ –
Щоб ти уже не вилізла на берег!
Бо щастя – то міраж і Рубікон:
І не тягнись, і не кричи в одчаї.
Бо на планеті підлості -- закон:
На всіх плавчинь – його не вистачає!
І все війною святиться вода.
І сонце сліпне й сиплеться, мов охра.
На звістку миру – вже не заридать –
А тільки впасти, захрипіть -- і здохнуть!
Бо із кінців – лиш байок хитрий шарм.
Бо сліз немає: всі стверділи в камінь.
Бо злим гранітом сповнена душа –
Такими непідйомними шматками.
                04.05.2025