Живу
І трикрапками теж грішу.
Може, в чомусь я помиляюсь,
Часто сумнів в душі ношу.
Я словами звучу у віршах,
Розсипаюсь зерном в рядках,
Бачу яв у нічних видіннях,
Манівцями ходжу в думках.
Заклинаю химерну долю,
Йду до Бога у молитвах,
Від тупого здригаюсь болю,
У гнітючих живу чуттях.
А буває, що я радію
Неповторній миті життя
І плекаю в душі надію,
Колисаю, немов дитя.
Потерпаю від хвиль борвію,
Та кажу собі: “Не журись!”
Забуваю, що вже старію,
Знов у мріях лечу у вись.
Свидетельство о публикации №125050100020
Я по тропке иду, спотыкаясь,
Много жизнь разбросала каменьев.
Согрешу многоточьем и каюсь,
Каждый шаг подвергая сомненью…
Есть слова, словно истины зёрна,
Их стараюсь собрать кропотливо.
Тихо ночь напевает валторной,
Словно море, приливно-отливно…
Ах, судьба моя, долюшка-доля,
Что ты мне загадала в наследство?
Так не хочется горя и боли
(Они с нами всегда по соседству).
Я надежду на счастье лелею,
Как дитя, её в зыбке качаю.
Я ещё поброжу по аллеям,
Строчки новых стихов собирая.
И скажу я себе – не печалься,
Много смысла в твоём многоточье.
Спотыкаясь, потом поднимайся,
Опыт важен всегда, между прочим.
03.05.2025
Елена Куприянова 3 03.05.2025 13:13 Заявить о нарушении