Усе життя ми – в пошуках затишку,
Не вистачає спокою завжди,
Ми молимо у Бога хоч краплинку
Утіхи, щоб від дум себе спасти.
Частенько нарікаємо на долю,
Не помічаєм плинності життя.
Лиш сивина, що укриває скроню,
Нагадує, що старість вже близька.
Приходить розуміння, що хороше
Уже було, та мохом поросло.
А ми укотре шепчемо: “О, Боже!
Невже життя, немов вода спливло?”
Нам хочеться буття зробити раєм,
Відчути долі віддане крило…
Усе життя жадаємо, втрачаєм,
Шкодуємо, картаємо себе…
Усе життя
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125043008583
Свидетельство о публикации №125043008583
Рецензии