Україно моя, моя нене,-
Із минулих віків дотепер
Бачу як божевільно – скажене
Плем’я орків вбиває тебе.
Спорожнілий майданчик дитячий...
Та на лавці батькам не сидіти,
Бо на ній тільки іграшки бачу,
Та палають лампадки… та квіти.
Де потрощено , чи то знищено
Те, що нам споконвіку дорого,
А дитячі життя не захищені
Від цього споконвічного ворога.
Тому вкотре приходиться світу,
Попри зраду і підлість, чи змову -
Навіть втратою нації цвіту -
Що незламні… доводити знову.
І чи то бумеранг, або Карма,
Від якої ніщо не спасе,
Кожен ворог відчує, то - кара...
Сподіваємось, віримо в це...
А відтак даємо обіцянку:
Він побачить і зможе відчути,
Як нам піксель змінив вишиванки,
А серця наповняються люттю.
Стане так – за безвинні ті жертви
Є природи нечуваний опір -
Їх живі будуть заздрити мертвим…
... А весна проростає крізь попіл...
моя Украина
© Copyright: Анатолий Тарасовский, 2025
Свидетельство о публикации №125043002336
Свидетельство о публикации №125043002336
Рецензии