Скажи, Тарасе, чи чекати миру?
Мобілізацію ніхто не зупиняв!
Наразі жити в Україні – диво,
Бо вільно дихати чомусь не маєш прав.
Про Конституцію давним-давно забули,
Мовляв, посунуто Закон під час війни…
І хочеш ти, чи ні – крокуй під кулі,
Адже у мертвих найміцніші сни.
Що буде далі? – Жах стуляє рота,
А розум виє наче битий пес…
Коріння відсихає у народу,
Та сльози Господа струмочками з небес.
Іврит, англійська, чи арабська запанує,
Про українську тільки вітер пам’ята…
Ніхто тебе, Тарасе, не вшанує,
Бо те, що станеться, немає вороття.
Десь у Німеччині, а може у Канаді,
Немов коштовність українська зазвучить…
Від України тільки мова буде в хаті,
Та спогад про життя щасливу мить.
Київ
Скажи, Тарасе, чи чекати миру?
© Copyright: Наталия Рудченко, 2025
Свидетельство о публикации №125042803024
Свидетельство о публикации №125042803024
Рецензии