Ні, час не лікує - щоб там не казали,
І звички до болю у серця нема!
Дні сірі минають та радості мало,
Коли по дорозі йти мусиш сама.
І довго, щоденно так буде боліти
Душа, що надірвана, з безліччю ран?
Рубці залишАться, як мертвиї діти,
Як неба без сонця безглуздий екран.
Боліть перестане? То Богу відОмо -
І подих останній - у Вічність лиш крок,
Туди, де немає ні втрати, ні втоми,
Де сяє безмежніть мільярдів зірок...
Нет, время не лечит...
© Copyright: Георгий Олегович Хват, 2025
Свидетельство о публикации №125042705027
Свидетельство о публикации №125042705027
Рецензии